Як я польську візу отримував
Розкажу про отримання візи у польскому посольстві. Спочатку, треба здати документи. Жива черга на вулиці Сміливих. Починаємо о восьмій ранку. На щастя, за мене в черзі постояли - передзвонили, я приїхав пів десятої і одразу ж ввійшов у посольство. Здаю документи, отримую жовтий папірець. Шенгенська експрес віза, 70 євро. За 3 дні. Ииии.
Отже, забрати документи треба в четвер. В четвер наша людина їде за ними. Їй не дають документів - за паспортами треба приходити особисто. Їду в пятницю - немає струму у посольстві. В понеділок приїжджаємо, виявляєтсья, що в Польщі понеділок і вівторок - державні свята. Добрий консул дозволяє видавати паспорти в понеділок, але лише тим, що не отримали паспорти у пятницю. Ми крутимось за брамою з першої години. Нас не пускають - польскі охоронці мають команду посилати всіх до середи. А у середу о сьомій ранку у нас поїзд на Краків. Гарно. Чекаємо. Нам радять подзвонити до консула. Дзвонимо. Консул вийшов. Передзвоніть через кілька хвилин. Дзвонимо. Так 2 години. За право ввійти на священну територію республіки польща. Ми вже навіть встигли подружитсь із українськими міліціонерами - обговорили, які поляки хороші і як мучать нашого брата українця. Те, що панове міліціонери напряму задіяні у процесі ми не згадуємо.
Ще із особливостей даного гостинного закладу. Парковки біля посольства не для поляків не передбачено. Якщо у вас номер полський - паркуйтесь, будь ласка. Ні - приїде евакуатор. Ціла вулиця закрита знаками заборони стоянки і парковки. Посеред вулиці стоїть ДАЇ і планомірно штрафує усіх, кому потрібна віза. Привіт.
Продовжуємо. Ходимо від одної калітки посольства до іншої. Просимо про допомогу різних людей - міліцію, польских охоронців, українських працівників посольства, польских працівників посольства, людей, що вийшли покурити, дипломатів. Поляки радісно розмовляють між собою, ігноруючи нашу присутність. Ми ж від них залежимо - дадуть або не дадуть. Вітаю.
Звісно ж, о другій телефон відповідати перестає. Стоїмо. Біля брами вже нікого зі службовців немає, підтягуються інші люди по візи. Стоять, обговорюють. Мене пробиває на ржач, розказую, які тут всі хороші якимось добрим тітонькам. У них талончик на пятницю - їх пустять. Цим я їх і радую. Чекаємо разом. Приходить польский охоронець за 15 хв. Впускає тих, що за пятницю. Врешті решт, знаходимо із ним спільну мову. Розказуємо, що телефон не відповідає, і що їдемо ми у вівторок. Або не їдемо. Розповідаємо про компанію майкрософт, яка нас запрошує, велику конференцію. Корчимо крутих, кажемо, що з міністрами легше домовитись ніж з польскою дипломатією. Я згадую досвід британського посольства, де все так визначено і по порядку, але оптимально і не образливо. Пан вламуєтсья, пускає нас у святая святих. Заходимо, дівчата всередині звіряють фотографію, видають паспорт з візою. Хвилина - і ми вільні. Потрачено 3 години часу двох спеціалістів. Ага.

Ну і на закуску - дорога назад. Через особливості місцевої парковки, поїхали громадським транспортом. Залазимо в трамвай, втравмбовуємо натовп пенсіонерів і студентів. Стою. На наступій зупинці у трамвай залазить бомж. Смердючий, з двома сумками склотари. Сумки великі, повні. Передні двері трамваю практично блокуються. З цим пробує боротись повна пані - водій трамваю.
- Мужчина, перейдіть будь ласка на середні двері - тут квитки купують!
- Аа, я вийду, а ти поїдеш.
- Та не поїду я, почекаю, поки ви перейдете.
- Знаю я вас, я тут зайшов і тут їду.
- Та ти смердиш тут людям, брудний такий, і прохід перегородив!
- А ти свиня жирна!
- Виходь, або пляшки побю - жіночка витягує величезну арматурину, якою вона перемикає стрілки для трамвая.
- Ти жирна свиня, я тут буду стояти, ти мене не виженеш!
- Ах ти ж гад! Сволоч смердюча, ось я тобі зараз за свиню! - Водій починає товкти арматурою пляшки у сумці бомжа. Бомж хапає сумки, вибпадає крізь відчинені двері. Витягує пляшку, запускає у водія. Друга пляшка вже не попадає у салон і падає біля дверей. На сходах купа битого скла. Двері зачиняються, трамвай рушає. Жіночка - водій обурюєтсья:
- Я б його почекала! Я ж йому сказала. А поїхала, бо свинею назвав, дегенерат кончений.
Пенсіонери з трамваю стають на бік бомжа
- А йому теж їхати треба!
- Ти тут така мудра, а він старий!
Ці аргументи діють на водія, як червона шмата. Вона починає сваритись з пенсіонерами. Деякі стають і на її бік, розгортається полеміка. На наступній зупинці водій виходить до дверей, вимітає побите шкло. Одна пляшка чудом залишаєтсья цілою. Тут же маленька зморщена бабуся заявляє на неї права:
- А передайте мені ту банку!
- Ось, блін, ще одна тут з пляшками! - реагує водій, сумно. Бабусі передають пляшку, вона її никає. Третя зупинка, кінцева. Процес завершено, віза отримана.